Вихід на міжнародний ринок відкриває для бізнесу нові можливості: нових клієнтів і постачальників, розширення ринків збуту та збільшення обсягів реалізації. Водночас домовленість з іноземним контрагентом – це лише початок зовнішньоекономічної операції.

Щойно товар має перетнути митний кордон України, бізнес стикається з додатковими вимогами щодо оформлення договору, митних процедур, оподаткування та валютних розрахунків. І саме на цих етапах помилки можуть коштувати значно дорожче, ніж їх попередження.

Невдало обрані умови поставки можуть покласти на сторону витрати, яких вона не очікувала. Неправильно визначений код товару – вплинути на розмір митних платежів або необхідність отримання дозвільних документів. А порушення строків розрахунків з іноземним контрагентом може мати наслідком нарахування пені.

Тому експортно-імпортну операцію варто планувати комплексно ще до підписання договору.

З чого починається експорт або імпорт?

Якщо українська компанія планує здійснювати операції з товарами через митний кордон, вона має бути взята на облік у митних органах.

Такий обов’язок передбачений статтею 455 Митного кодексу України, а сама процедура регулюється Порядком обліку осіб, які здійснюють операції з товарами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 15.06.2015 № 552.

На практиці цю процедуру досі часто називають «акредитацією на митниці», хоча законодавство використовує поняття взяття на облік особи, яка здійснює операції з товарами.

Водночас ще до укладення договору важливо з’ясувати, що саме компанія збирається експортувати або імпортувати з точки зору митного законодавства. Насамперед необхідно правильно визначити код товару згідно з УКТ ЗЕД та перевірити, чи не встановлені щодо нього спеціальні обмеження.

Від класифікації товару можуть залежати ставка мита, необхідність отримання ліцензій чи інших дозвільних документів, застосування квот, пільг та інших заходів державного регулювання.

Зовнішньоекономічний договір

Основою відносин між українською компанією та іноземним контрагентом є зовнішньоекономічний договір.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» сторони мають достатньо широку свободу у визначенні його умов. Тому законодавство не вимагає використовувати один типовий контракт для всіх зовнішньоекономічних операцій.

Значно важливіше, щоб договір чітко визначав предмет, характеристики та кількість товару, його ціну, валюту і строки розрахунків, порядок та строки поставки, момент переходу ризиків, відповідальність сторін, застосовне право та порядок вирішення можливих спорів.

Зовнішньоекономічний договір не обов’язково має бути двомовним. Водночас на практиці двомовна редакція часто є зручною для сторін та дозволяє зменшити ризик різного тлумачення погоджених умов.

Особливої уваги потребують положення про застосовне право та вирішення спорів. Якщо сторони не визначили їх належним чином на етапі укладення договору, питання про те, право якої держави застосовується і де саме доведеться захищати свої інтереси, може виникнути вже після порушення зобов’язань.

Умови поставки та Incoterms

У міжнародній торгівлі умови поставки традиційно визначають із використанням правил Incoterms. На сьогодні актуальною редакцією є Incoterms 2020.

Вони допомагають сторонам розподілити обов’язки щодо організації перевезення, відповідних витрат і митних формальностей та визначити момент переходу ризику випадкової втрати або пошкодження товару.

При цьому Incoterms не замінюють договір. Вони не визначають, наприклад, момент переходу права власності на товар, порядок його оплати, відповідальність за порушення зобов’язань або право, яке застосовуватиметься до договору.

Тому механічно переносити умову поставки з одного контракту в інший не варто.

Наприклад, умови EXW передбачають мінімальний обсяг обов’язків продавця та покладають основну частину організації перевезення і пов’язаних ризиків на покупця. Натомість DDP передбачає значно ширший обсяг обов’язків продавця, включаючи, за загальним правилом, імпортне митне очищення товару.

Отже, навіть три літери в договорі можуть істотно вплинути на фактичну вартість та організацію всієї поставки.

Митне оформлення товару

Наступний етап – переміщення товару через митний кордон та його поміщення у відповідний митний режим.

Порядок митного оформлення визначається Митним кодексом України. Декларант подає митному органу митну декларацію та документи і відомості, необхідні для конкретної операції. Це можуть бути зовнішньоекономічний договір, інвойс, транспортні документи, документи щодо походження та вартості товару, а у передбачених законодавством випадках – відповідні дозволи або сертифікати.

Універсального пакета документів для кожної експортно-імпортної операції не існує. Його склад залежить від самого товару, обраного митного режиму, способу транспортування, країни походження та інших обставин.

Одними з найбільш поширених причин виникнення спорів на цьому етапі є визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості.

При імпорті основним методом визначення митної вартості є ціна договору щодо товарів, які ввозяться в Україну, якщо дотримані умови, встановлені Митним кодексом України. Водночас у передбачених законом випадках до ціни можуть додаватися окремі витрати, а митний орган має право перевірити правильність заявленої митної вартості.

Тому ціна, зазначена в інвойсі, та митна вартість товару не завжди є тотожними поняттями.

Митні платежі та ПДВ

При ввезенні товарів на митну територію України залежно від конкретної операції можуть сплачуватися мито, ПДВ та, у разі ввезення підакцизних товарів, акцизний податок.

Розмір платежів залежить, зокрема, від коду УКТ ЗЕД, митної вартості та походження товару. Останнє може мати суттєве значення, якщо між Україною та відповідною державою діє угода про вільну торгівлю. За наявності належного підтвердження походження товару в окремих випадках може застосовуватися знижена або нульова ставка ввізного мита.

При експорті діють інші правила. Відповідно до підпункту 195.1.1 статті 195 Податкового кодексу України операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються ПДВ за ставкою 0 %.

При цьому нульова ставка не означає, що операція взагалі не відображається у податковому обліку. Факт вивезення товару повинен бути належним чином підтверджений відповідно до вимог законодавства.

Окремо слід оцінювати операції з нерезидентами щодо надання послуг. Для них зазвичай не виникає необхідності проходити митне оформлення, однак важливо правильно визначити місце постачання послуги для цілей ПДВ та врахувати інші податкові й валютні наслідки.

Валютні розрахунки: скільки часу має бізнес?

Окремим етапом зовнішньоекономічної операції є розрахунки з нерезидентом.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Під час воєнного стану застосовуються спеціальні правила, встановлені постановою Правління НБУ від 24.02.2022 № 18. Для більшості операцій з експорту та імпорту товарів, здійснених починаючи з 5 квітня 2022 року, граничний строк розрахунків становить 180 календарних днів.

Для експортера це означає, що належні йому кошти повинні надійти у встановлений строк. При імпорті з попередньою оплатою резидент, своєю чергою, має забезпечити поставку товару у межах відповідного строку.

Однак 180 днів – не універсальне правило для кожної зовнішньоекономічної операції. НБУ встановлює винятки та спеціальні строки для окремих товарів і галузей. Тому допустимий строк розрахунків варто перевіряти безпосередньо для конкретної операції.

Наслідки порушення можуть бути суттєвими. Частина п’ята статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» передбачає нарахування пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % суми неодержаних коштів або вартості недопоставленого товару. Загальна сума пені при цьому не може перевищувати суму відповідної заборгованості.

Тому строки оплати та поставки у зовнішньоекономічному договорі потрібно погоджувати не лише з комерційної точки зору, а й з урахуванням валютного законодавства.

Якщо виник спір

Навіть правильно спланована поставка не виключає виникнення спорів.

З митними органами вони найчастіше стосуються митної вартості товару, його класифікації за УКТ ЗЕД, підтвердження походження, застосування митних пільг або відмови у митному оформленні. Рішення, дії та бездіяльність митних органів можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку відповідно до Митного кодексу України.

Інша категорія – спори безпосередньо з іноземним контрагентом. Постачальник може прострочити поставку, покупець – оплату, а отриманий товар може не відповідати погодженим характеристикам.

Саме в цей момент положення договору, які під час його підписання могли здаватися формальністю, набувають практичного значення. Застосовне право, відповідальність сторін та вибір між державним судом і міжнародним комерційним арбітражем можуть безпосередньо вплинути на можливість ефективно захистити свої інтереси.

Висновки

Успішна зовнішньоекономічна операція починається задовго до того, як товар перетинає митний кордон.

Ще на етапі переговорів із контрагентом варто розуміти, як буде класифікований товар, які митні платежі виникнуть, хто організовуватиме його доставку та митне оформлення, коли мають відбутися розрахунки і що робитимуть сторони, якщо домовленості не будуть виконані.

Зовнішньоекономічний договір, умови Incoterms, митна вартість, оподаткування та валютні строки не існують окремо один від одного. Разом вони формують юридичну та фінансову модель майбутньої поставки.

Саме тому основне завдання при плануванні експортно-імпортної операції – не вирішувати проблеми після їх виникнення, а заздалегідь побудувати таку модель співпраці, за якої основні ризики будуть зрозумілими та контрольованими.

Плануєте експортну чи імпортну операцію? Допоможемо перевірити договір та юридичні умови поставки ще до її здійснення.